У 1930-х роках у Монреалі народився музичний вундеркінд. Він був настільки неординарний, що його прозвали «квебекським Моцартом». Звали його Андре Матьє — хлопчик був приголомшливо обдарованим піаністом. Свій перший концерт він написав, коли йому ще не виповнилося шести років. А через рік, у семирічному віці, вже виступав у Парижі. Після цих концертів відомий композитор і піаніст Сергій Рахманінов назвав його генієм, у якого таланту навіть більше, ніж у нього самого.
Ба більше, подейкують, що Рахманінов став перед ним на коліна й сказав, що Андре — єдиний, хто може претендувати на звання його наступника. Детальніше на montrealski.net.
Дитинство та навчання
Зовсім маленьким хлопчиком Андре Матьє виявив винятковий талант до гри на фортепіано й композиції. Відкриття цих здібностей у надзвичайно юного сина спонукало його батька, Рудольфа, дати йому перші уроки. І це був не єдиний факт його біографії, який дозволяв проводити паралелі з великим Вольфгангом Амадеєм Моцартом.
Але про все по черзі. Андре Матьє народився в Монреалі 18 лютого 1929 року. Як і Моцарт, він отримав перші уроки музики від батька і вже у чотири роки складав невеликі твори. Стосовно Моцарта, критик Ноель Штраус із The New York Times тоді писав, що навіть найвидатніший музичний вундеркінд усіх часів почав писати музику лише у чотири роки, а його перші твори були значно простішими за мелодикою, ніж композиції юного канадця.
Відтак Андре, як і Моцарт, вражав публіку своєю віртуозною майстерністю гри на фортепіано з раннього дитинства. Для прикладу, у шість років хлопчик уже давав концерти в готелі Ritz-Carlton у Монреалі. І це ще не все: буквально через рік Матьє феєрив у залах Chopin-Pleyel та Gaveau у Парижі, а в Carnegie Hall у Нью-Йорку виступав у десять.
Андре Матьє вивчав композицію спершу в Парижі, потім у Нью-Йорку, а після Другої світової війни знову у французькій столиці. Більшість його творів — це короткі фортепіанні п’єси. Проте так склалося, що знайдено лише близько чверті відомих композицій — понад двісті творів. Попереду ще багато досліджень, адже піку слави Матьє досяг близько 1950 року, коли йому було трохи більш як двадцять.
Віртуозна майстерність
Один із найпомітніших його талантів — уміння писати музику. У чотири роки юний Андре створив три етюди для фортепіано. У цей же період він дав концерт виключно зі своїх творів у Ritz-Carlton — подія стала справжньою сенсацією.
На початку 1936 року він виступив солістом у власному «Концертино №1» на радіо CBC з оркестром під керівництвом Ж.-Ж. Ганьє. Уряд Квебеку відзначив його, надавши грант на поїздку до Парижа для вдосконалення гри на фортепіано. Там його викладачами стали Ів Ната, мадам Жиро-Латарз, а гармонії та композиції він навчався у Жака де ла Пресля.
У грудні 1936 року Андре дав концерт у залі Chopin-Pleyel. Його виступ зустріли оваціями як слухачі, так і паризькі критики. Через три роки він знову виступив у Парижі — цього разу в залі Gaveau. Після концерту критик Еміль Вюйєрмоз написав, що якщо слово «геній» має значення, то його варто застосувати саме до юного Матьє. Монреальцю тоді було лише десять років, і, як зазначали знавці, Моцарт у такому віці не створив нічого подібного.
Наступного літа Матьє повернувся до Монреаля лише відпочити, але війна змусила його залишитися в Північній Америці. Тут він не сидів склавши руки — дав кілька сольних концертів у Канаді та з успіхом дебютував у нью-йоркській Ратуші.
Матьє з родиною оселився в Нью-Йорку, де продовжив навчання композиції у Гарольда Морріса. Одночасно він виконував численні концертні та радійні замовлення. У 1941 році прем’єрував свій «Концертино №2» у Монреалі разом із Монреальським симфонічним оркестром. Того ж року його твір отримав перший приз на конкурсі молодих композиторів, організованому Нью-Йоркською філармонією з нагоди її сторіччя.
Винагорода становила 200 доларів. Матьє виконав цей твір 21 лютого 1942 року в Carnegie Hall, а невдовзі — з Національною оркестровою асоціацією в Нью-Йорку. Крім того, музикант виступив зі своїми композиціями на концерті Ліги композиторів.
У 1943 році Андре Матьє повернувся до Монреаля. Він давав численні концерти, під час яких виконував твори Баха, Бетховена, Шопена, Дебюссі, Ліста, Равеля та власні композиції. У листопаді 1945 року відбувся концерт його нових творів — зокрема Сонати для скрипки та фортепіано — у Windsor Hotel.
Восени 1946 року, після закінчення війни, Андре Матьє знову вирушив до Парижа. Протягом року він навчався композиції в Артура Онеггера та фортепіано у Жюля Жантіля. Наступного року написав третій «романтичний» концерт для фортепіано з оркестром.
Трагічний кінець
У наступні роки кар’єра Матьє пішла на спад, хоча він продовжував писати музику й виступати. Попри викладання, у своїх концертах він дедалі частіше вдавався до музичного ексгібіціонізму, беручи участь у «фортепіанних марафонах», які активно рекламувалися, але розчаровували тих, хто бачив у ньому винятковий талант.
Шанувальників непокоїло, що, попри молодість і здібності, його талант не розвинувся далі. Матьє мав незаперечні якості піаніста — про це одностайно писала і канадська, і європейська преса, що підтверджують і його нечисленні записи. Як композитор у зрілому віці він схилявся до пізньоромантичної школи Рахманінова. Однак у ранніх творах виявлялися свіжість і оригінальність, яких йому не завжди вдавалося досягти пізніше.
Згодом Матьє захворів на алкоголізм і змушений був виконувати «фортепіанні марафони», щоб утримувати себе. Його називали «останнім романтиком» — адже емоційний стиль музиканта не відповідав модерністським тенденціям. Під кінець життя він перебував у такому жалюгідному стані, що намагався розплачуватися за напої нотами, переконуючи барменів, що ті колись стануть мільйонерами. Андре Матьє помер у злиднях 1968 року, у віці 39 років.
Творча спадщина музиканта і композитора
Після смерті Андре Матьє залишив значну музичну спадщину. Частина критиків вважала, що він перебував під надмірним впливом Рахманінова, інші — що був недооціненим віртуозом і справжнім композиторським важковаговиком.
У 1976 році вітальна пісня та офіційна музична тема Монреальської Олімпіади були аранжовані з уривків його творів. Того ж року засновано Фонд імені Андре Матьє — із метою популяризації його музики й ознайомлення слухачів із творчістю митця. Тоді ж розпочалася підготовка до остаточного видання його спадщини.
Ще у 1942 році в Труа-Рів’єр було створено клуб Андре Матьє під опікою Анаїс Аллар-Руссо. Жінка прагнула заохочувати молодь до музики — пізніше цей клуб став частиною організації «Молодь і музика Канади».
У 1979 році в коледжі Cégep Montmorency у Лавалі відкрили зал André-Mathieu, який згодом перейшов під управління корпорації Corporation de la salle André-Mathieu для розвитку соціокультурного життя міста.
Сьогодні ім’я Андре Матьє поступово повертається до культурної пам’яті Квебеку. Його музика, сповнена пристрасті, ліризму й внутрішньої драматичності, знову звучить у концертних залах і нагадує про дивовижний талант хлопчика, якого колись називали «квебекським Моцартом». Він залишив світ надто рано, але його мелодії досі живуть — у серцях тих, хто чує в них щирість, біль і красу.
Джерела: