А як, щодо єврейського населення Монреаля? Яка його історія? У яких районах міста проживало найбільше євреїв? Чим вони в основному займались? Яким було становище єврейських жінок? Чи вплинула єврейська громада на розвиток мегаполіса? Як єврейські громади з різних країн розв’язували питання освіти своїх дітей? На всі ці питання можна отримати відповідь, прочитавши матеріал на montrealski.net.
Внесок у розквіт Монреаля
Перша єврейська конгрегація була заснована в Монреалі в 1768 році. До кінця ХІХ століття ця громада була досить нечисленною, хоча пізніше розширилася. Одразу слід зауважити, що єврейська громада із часом зробила в розвиток та розквіт міста неабиякий внесок, але про все по черзі.
Прибуття єврейського населення в провінцію Квебек, безсумнівно, залежало від історії та міграційної політики канадського уряду. У той час, як Монреаль прийняв велику кількість євреїв зі Східної Європи в перші десятиліття XX століття, уже у 1930-х роках цей рух євреїв до мегаполіса був суттєво обмежений. Але вже близько через 20 років, в 1950-х єврейські іммігранти відновили й навіть зробили його більш інтенсивним, у зв’язку з прибуттям франкомовного сефардського населення.
Приїжджаючи в Монреаль у різні часи та під час розвитку тих чи інших процесів певні члени єврейської громади робили значний внесок у розвиток міста, у першу чергу, боротьби робітників, або, навіть робітничого класу, у Квебеці. Звичайно, що в цьому контексті не можна не пригадати профспілкову діячку та невтомну активістку Леа Робак. Ця жінка присвятила своє життя справі рівності жінок і цілого людства. У ті часи можна було б зустріти в Монреалі Жюля Хелброннера, журналіста, який захищав монреальських робітників за допомогою свого пера. Якраз, його редакційні статті сприяли успіху щоденної газети La Presse у 1880-х роках.
Особливо хочеться відзначити бізнес сферу, у якій євреї досягли успіху, що вже давно нікого не дивує. Монреальські єврейські родини створили цілі комерційні імперії, які були добре відомі мешканцям Квебеку. Статті в тогочасній пресі описують видатних бізнес особистостей свого часу, таких, як Іда Штайнберг, бакалійниця, засновниця в 1917 році сімейного підприємства, магазини якої свого часу були розташовані по всій провінції. Або, ще один відомий єврей — Якоб Паскаль, чий сімейний бізнес, відкритий у 1903 році, стрімко розвивався, і який у 1950 році урочисто відкрив найбільший господарський магазин у світі.
Внесок єврейської громади на мистецькому рівні, можливо, ще потрібно доз’ясовувати. Справді, у міжвоєнний період єврейські художники зі Східної Європи малювали Монреаль і відкривали двері в сучасність. Серед них відомий художник Луїс Малсток, визнаний і цінований за життя. Художнику пощастило бачити свої роботи на численних виставках у Канаді та за кордоном. А музей Квебеку вшанував його роботу, присвятивши йому велику пересувну виставку в 1995 році, коли мастру виповнилося 90 років.
Перші переселенці
Але не завжди все було так просто. До прикладу, за французької влади, лише католики мали право на проживання в Новій Франції. Відомий випадок Естер Брандо, єврейки з Бордо. Жінка на власному досвіді переконалася в справедливості цього правила. Естер прибула в 1738 році в Монреаль, перевдягненою в чоловіка. Та, як тільки була викрита її жіноча та єврейська ідентичність, вона одразу була покарана. Зухвалу жінку відправили назад до рідної країни, її пізнання Нового Світу було вельми недовгим.
Після британського завоювання кілька євреїв-сефардів з Англії оселилися в Монреалі, саме ця етнографічна єврейська група заснувала першу конгрегацію «Шеарит Ізраїль». Ця громада проіснувала досить довго, але у підсумку просто змішалася з англомовною більшістю мегаполіса. Але процес, що називається, зрушив з місця.
Хвиля їдиш
У підсумку східноєвропейські євреї зросли з кількох тисяч у 1901 році до 60 000 у 1931 році. Ці нові прибулі походили з різних країн і культур. Єврейських конгрегацій ставало дедалі більше. Румуни заснували власну синагогу, те саме зробили австрійці. Їх спільною точкою дотику залишалася їхня мова їдиш, яка стає третьою мовою, якою розмовляють у Монреалі. Перша нехристиянська група на острові, євреї-ашкеназі, займають своє місце в розділеному навпіл місті, призначеному для двох груп більшості — англомовних протестантів і франкомовних католиків.
Східноєвропейські євреї переважно оселялися в старих районах Сен-Лоран і Сен-Луї, де вони утворювали друге після ірландського гетто бідних іммігрантів у Монреалі. Вони масово працювали на текстильних фабриках і розвивали роздрібний бізнес. З цих малих підприємств виникнуть відомі ресторани та великі компанії. Можна лишень згадати ресторан Шварца, господарські магазини Pascal чи мережу продуктових магазинів Steinberg.
Між «двома народами-засновниками» єврейська громада розвинула власні культурні та благодійні установи. Складні відносини з релігійними шкільними радами призвели до відкриття приватних шкіл їдиш. Створювалися також заклади культури. Відкриття Єврейської публічної бібліотеки відбулося в 1914 році, на додаток до успіху театру та літератури на їдиш. Усе це зробило Монреаль однією з культурних столиць єврейської діаспори.
Єврейська громада сяє своєю політичною прихильністю, стимульованою її зв’язками з основними європейськими рухами думок. Кілька євреїв стоять біля заснування профспілок і очолюють численні робочі протести. Відома профспілкова діячка Леа Робак, дочка єврейських польських іммігрантів, розділяє своє життя між мовами їдиш, французькою та англійською. Євреї також присутні на трьох рівнях влади.
Економічна криза 1930-х років і контекст стійкого антисемітизму в Канаді спричинили значне скорочення єврейської імміграції. Тоді жителі Монреалю єврейського походження стають жертвами різних дискримінаційних стратегій. Доступ до житла та працевлаштування для них був ускладнений, їхній бізнес бойкотували. Вони також є мішенню сильних, відкрито антисемітських лідерів, таких, як Адріан Аркан, який заснував газету Le Fasciste canadienne та Національну християнську партію.
Боротьба за краще життя
У 1912 році профспілка швейних робітників оголосила загальний страйк. Близько 4000 членів паралізують сектор чоловічого одягу на дев’ять тижнів. О першій годині дня процесія вирушає до Марсового поля з оркестром на чолі, за ним йшов великий маршал Барксі та помічник маршала Оренштайн, тодішні члени страйкового комітету. Далі йшли всі жінки, які працюють тут, за ними інші робітники з майстерень Гарднера, Келлерта та Вайнберга, перед ними також грав оркестр.
Потім рухались працівники компанії «Фрідман», цехів «Левінсон», «Стандарт» і «Напівфабрикати». За ними опинилися працівники Friedman Bros., Weiner, Hart, Union Clothing і Elkin. І нарешті, останніми пройшли робітники з менших майстерень. Демонстрація проходила по вулиці Сен-Дені від Марсового поля до Шербрука, відгалужувалася на вулицю Принца-Артура, поверталася на вулицю Шербрук через Мейн, продовживши рух до Віндзора. Потім натовп рушив до зали коронації.
Ця виняткова згуртованість і організація була лише одним із прикладів серед 94 страйків, проведених швейними робітниками-євреями Монреаля між 1910 і 1930 роками.
Джерела: