Ірма Левассер була першою французько-канадською лікаркою. Вона присвятила своє життя хворим дітям і створила важливу медичну інфраструктуру, яка її пережила. Ірма Левассер стала співзасновницею лікарні Святої Жюстін у Монреалі та лікарні дитинства Ісуса у Квебеку. Більш докладно про відому монреальську лікарку та громадську діячку читайте на montrealski.net.
Дитинство Ірми
Марі Ірма Ежені Левассер народилася в січні 1877 року в родині художників. Вона була єдиною дочкою із чотирьох дітей. Її мати, Федора Веннер, мала французьке походження, вона була співачкою. Її батько, Луї-Назер Левассер, був журналістом, письменником і музикантом.
Ірма Левассер завершила навчання за класичною методикою в Коледжі Жезюса-Марі де Сільєрі, а потім навчалася в Нормальній школі Лаваля. У 1896 році вона вирішила стати лікарем. Однак у Квебеку на той час медична практика була виключно для чоловіків. Крім того, жінки ще не мали доступу до університетів Квебеку.
Лише в 1906 році Жіночий медичний коледж Кінстона був інтегрований до складу Торонтського університету, і жінки змогли здобувати визнану медичну освіту. Цей коледж пропонував жінкам медичну освіту з 1883 року, задовго до його інтеграції до Торонтського університету, але погана репутація закладу заважала його визнанню справжніми лікарями.
Але це не знеохотило дівчину, вона так само мріяла стати лікаркою. Ірма Левассер поїхала до Сполучених Штатів, де жінки могли вивчати медицину та практикувати її. Її навчання в Університеті Міннесоти в Сент-Полі тривало шість років. У 1900 році вона отримала там ступінь доктора медицини з правом практикувати. Але біда була в тому, що дозвіл був на практику в США, але аж ніяк не в провінції Квебек.
Проте Ірма в 1900 році повернулася на Батьківщину, маючи за плечима досвід лікарської практики в Нью-Йорку разом із докторкою Мері Патнем Якобі, шанованою ескулапкою та захисницею прав жінок.
Та всупереч набутому досвіду, який вона отримала в Сполучених Штатах, їй було відмовлено в праві на практику. Ірмі Левассер довелося звертатися до Законодавчих зборів, щоб її диплом був визнаний. У квітні 1903 року, після прийняття приватного законопроєкту під назвою «Закон про дозвіл Коледжу лікарів та хірургів провінції Квебек допускати даму Ірму Левассер до медичної та хірургічної практики», дівчину, нарешті, прийняли до Коледжу лікарів та хірургів Квебеку та вона змогла практикувати, надаючи медичну допомогу.
Право на практику
У віці 25 років Ірма Левассер стала однією з перших жінок Квебеку та першою франко канадкою, яка отримала цей привілей. Щобільше, вона була однією з небагатьох, хто навчався за межами Квебеку, більшість її колег натомість відвідували медичний факультет Університету Бішопа, єдиного університету, який приймав жінок на той час.
На рубежі XX століття кілька лікарок займалися переважно педіатрією, гінекологією та акушерством. Докторка Ірма Левассер, зі свого боку, цікавилася умовами життя дітей у Монреалі. Дитяча смертність була дуже високою. Кожна четверта дитина помирала, не доживши до першого року життя, а педіатрична допомога все ще перебувала на початковій стадії. У той час у Монреалі чи Квебеці загалом, не було лікарень для франкомовних дітей, тоді, як англомовні діти мали більше можливостей вилікуватись за потреби.
До 1890 року в Монреальській загальній лікарні з’явилася дитяча клініка, а в 1904 році відкрила свої двері Дитяча меморіальна лікарня. І все це завдячуючи, у тому числі й Ірмі Левассер. З 1903 до 1905 року вона працювала переважно в дитячих яслах Miséricorde. Тут зазвичай утримувалися діти незаміжніх матерів. Пізніше Левассер працювала в шкільній медичній інспекційній службі, яку відкрило Монреальське міське бюро охорони здоров’я.
Розчарована відсутністю догляду за хворими дітьми, вона вирішила поглибити свої знання про дитячі хвороби в Європі. У 1907 році Ірма повернулася, пройшовши навчання з хірургії та педіатрії.
Лікарня Святої Жюстін у Монреалі
Після повернення до Квебеку Ірма Лавассер оселилася в Монреалі. Вона була налаштована більш ніж рішуче боротися з нищівним рівнем дитячої смертності. Ірма вжила заходів для відкриття дитячої лікарні. У 1907 році вона уклала союз із жінками з франко-канадського вищого та середнього класу Монреаля.
Вони допомогли Ірмі фінансувати створення лікарні Сен-Жюсті, першої франко-канадської педіатричної лікарні у Квебеці. Спочатку заклад розміщувався в будинку на вулиці Сен-Дені. Через брак місця вона кілька разів переїжджала, перш ніж у 1956 році зайняла нинішню будівлю в районі Кот-де-Неж.
Ірма Левассер була членкинею першої ради директорів лікарні. Однак у 1908 році з причин, які досі незрозумілі, можливо, через розбіжності невизначеного характеру з адміністрацією, вона пішла у відставку та залишила заклад, головною ініціаторкою якого була. Левассер відновила свою службу в яслах Miséricorde.
У роки після від’їзду із Сен-Жюстін Ірма Левассер займалася лікарською практикою в кількох країнах. Спочатку в Сполучених Штатах, де вона працювала медичним інспектором школярів у Бюро охорони здоров’я міста Нью-Йорка. Цю посаду вона обіймала до квітня 1915 року.
Потім Ірма Левассер вирушила до Сербії, щоб лікувати жертв епідемії тифу, яка за два роки забрала життя майже 800 тис. людей. Повідомляється, що умови життя були важкими та небезпечними, і що більшість її колег воліли покинути країну, хоча Ірма пропрацювала там ще кілька років. Нарешті, в 1918 Ірма Лавассер відбула на службу військовим лікарем до Франції, перш ніж повернутися до Нью-Йорка, щоби працювати в Червоному Хресті.
Останні події та кінець життя
Під час Другої світової війни Ірма Левассер працювала в канадській армії. Вона оглядала новобраниць, які хотіли вступити до лав канадської армії у Квебекській збройовій палаті. Це, очевидно, була її остання діяльність як лікарки. Після війни вона припинила свою практику у віці 66 років.
Протягом усієї своєї кар’єри лікарка не отримувала жодних відзнак чи визнання за свої досягнення. Лише в 1950 році, на її золотому ювілеї, який святкувало Університетське жіноче товариство, її досягнення, мужність та наполегливість були відзначені.
У Ірми Левассер не було дітей, і вона ніколи не була заміжня. Практично розорена своїми різноманітними проєктами, жінка залежала від близьких родичів, які забезпечували її необхідною їжею. Вона присвячувала весь свій час читанню та залишалася самітницею.
Дедалі більше, ізолюючись, Ірма Левассер була інтернована в клініці Руа-Руссо при лікарні Сен-Мішель-Арчанж між 1957 і 1958 роками, оскільки дехто вважав, що вона втратила розум, хоча вона це твердження заперечувала. Її судова боротьба за вихід із клініки була її останньою битвою. Було доведено, що з нею жорстоко поводилися без причини та діагнозу, і її звільнили. Ірма Левассер померла через шість років, 5 січня 1964 року, у самотності та злиднях.
Ця бунтівна, вольова жінка, була наділена великою наполегливістю, завжди була вірна своєму покликанню — вона лікувала дітей. Нині Ірма Левассер займає важливе місце в історії медицини провінції Квебек, так само як міста Монреаль, оскільки, безсумнівно, саме завдяки їй монреальські жінки змогли вступати до медичних шкіл та педіатричних лікарень провінції.
Джерела: