Сайлас Карпентер зробив блискучу кар’єру поліціянта в Монреалі. Дехто з тих, хто вивчав його біографію стверджують, що успіх Сайласа пояснюється, у першу чергу, арештом найвідомішого квебекського злочинця ХІХ століття. Певна логіка в цьому є, але це твердження вірне лише частково. Погодьтеся, стати одним із найвідоміших слідчих кінця ХІХ — початку XX століття в Канаді завдячуючи всього лишень одній успішно проведеній операції не можливо. Сайлас Карпентер відзначився в численних справах, які потрапляли в заголовки газет того часу, він брав активну участь у розвитку своєї професії в Монреалі та Канаді загалом. Його інтелект, його холоднокровність і чудове знання кримінальних кіл неодноразово відзначалися в місцевих ЗМІ. Більш детально про одного з найвідоміших слідчих Монреаля читайте на montrealski.net.
Початок кар’єри
Сайлас Хантінгдон Карпентер, народився в 1854 році у квебекському селі Браунсбург. Юнак здобув освіту в місцевій школі та в Оттавському колегіальному інституті. Після чого в 1880 році він був призначений констеблем у поліцію Монреаля. Упродовж двох років молодий поліціянт здобуває звання сержанта, після чого його переводять у розшуковий загін.
Загалом Сайлас Карпентер працює в поліції до 1890 року, після чого йде у відставку, щоби працювати приватним детективом у Канадському агентстві секретної служби в Монреалі. Пізніше саме Карпентер стане власником і керівником цієї приватної компанії. Серед завдань, які він у цей час вирішував було виконання обов’язків охоронця королівських осіб та інших сановників. В агенції він об’єднав зусилля з Джоном А. Гроузом із Канадського агентства секретної служби, приватного детективного агентства, розташованого на вулиці Сен-Жак у Монреалі.
На той час поліційні детективи були не єдиними в цій професії. У Монреалі працювало кілька приватних агентств, які іноді співпрацювали з муніципальними та провінційними детективами. Та Джон Гроуз швидко покинув цю монреальську пригоду, щоб відкрити інше агентство в Нью-Йорку, залишивши Карпентера керувати монреальським. Після цього останній приєднався до Кеннета Пітера МакКаскілла, якому він передав компанію, коли повертався до Департаменту поліції міста Монреаль. Протягом цього періоду чоловік час від часу працював приватним детективом у федеральному уряді та уряді Квебеку.
У 1894 році муніципальне розслідування щодо корупції та патронажу в поліції Монреаля вимагало створення автономного детективного бюро, керівник якого мав би розв’язані руки у відборі, навчанні та просуванні своїх співробітників. Через два роки Карпентер став першим начальником детективної служби Монреаля з річною зарплатою у 2000 доларів.
Під його керівництвом детективна служба здобула перш за все, автономію та незалежність в управлінні, яких була позбавлена за попереднього начальства. Його команда з 8 детективів і 10 помічників розміщувалася на першому поверсі мерії. Нова версія офісу створена за Карпентера повністю виправдовувала очікування — із 2024 скарг, які надійшли в 1894 році, 90% були розслідувані.
Важке поранення
Крім того, бувши на посаді керівника, Карпентер швидко запровадив нові методи виявлення та затримання злочинців. Ці нововведення включали посилення співпраці між правоохоронними органами Канади та Сполучених Штатів і систему ідентифікації Bertillon, яка включала вимірювання тіла та опис певних відмітин або шрамів, а також розширене використання фотографій злочинців.
Протягом наступних років Карпентер був центральною фігурою в багатьох сенсаційних справах у місті. Тогочасна Montreal Daily Star описала його, як природженого детектива, який досконало розумів злочинний характер. У 1908 році він був важко поранений пострілом із дробовика, коли намагався заарештувати Джона Діллона, вбивцю з Менс-стріт, колишнього ірландського констебля, якого розшукували за вбивство. Зрештою, колега Карпентера, Джозеф Шарпентьє, зумів нейтралізувати Діллона.
Газета La Presse від 10 квітня 1908 року так описала все, що сталося того дня. За словами Джона Діллона, він побачив, як пожежники підвели шланги. Натовп, боячись бути обприсканим, відступив, і Карпентер опинився сам під його вікном. Діллон вистрілив, і детектив упав.
Карпентер став провідним і впливовим прихильником Асоціації головних констеблів Канади, яка була заснована в 1905 році для заохочення тісніших зв’язків між поліційними департаментами, встановлення єдиної системи поліційного управління та просування законодавства для придушення злочинності. На щорічному з’їзді 1906 року саме Карпентер запропонував Канаді прийняти американську практику ув’язнення звичайних злочинців на невизначений термін.
Він стверджував, що звичайні злочинці ніколи не зможуть виправитись й не повинні бути звільнені, доки вони залишаються загрозою для суспільства. Його пропозицію підтримали колеги. У 1910 році він разом з іншими членами асоціації протестував проти надмірного використання помилування федеральним міністерством юстиції. Бувши президентом асоціації в 1913 році, Карпентер описав іммігрантів небританського походження, як бажаних громадян, але наголосив, що вони повинні відповідати канадським звичаям.
Справа Дональда Моррісона
Але не можна не розповісти про найвідомішу справу Сайласа Карпентера. Такою є справа Дональда Моррісона. Суть справи в тому, що Моррісон був звинувачений у вбивстві Огюста Дюкетта в 1888 році. Йому вдалося втекти, але місцеве населення, в першу чергу мешканці кантонів Мегантик і Комптон розхвилювалося і насторожилося. У відповідь на занепокоєння народних мас уряд провінції послав за Дональдом Моррісоном американського агента Джека Воррена.
Але місія останнього була безрезультатною. На додаток, погоня, в якій брав участь Воррен погано для нього закінчується, Моррісон його вбиває. Переслідування триває ще кілька місяців, що не може не впливати на громадську думку, яка суттєво поляризується. Попри десятки поліціянтів, яких призначили для того, щоб спіймати та заарештувати злочинця, попри нагороди, які їм за це обіцяли, нікому не вдається зловити вбивцю, який на той час скоїв уже два вбивства.
І тільки після того, як усі спроби заарештувати Моррісона виявилися безрезультатними, провінційна поліція Квебеку найняла для підкріплення Сайласа Карпентера, а також Джеймса Макмехона, одного з констеблів Монреаля, а також П’єра Леруа, лісового провідника французького походження.
Останні роки життя
Цій команді вдається виконати місію, вони таки надягають наручники на найвідомішого квебекського злочинця ХІХ століття. Це розслідування, як відомо, зробило Карпентера відомим і дозволило йому брати участь у різних важливих справах протягом його діяльності, позитивно посприявши його подальшій кар’єрі.
14 березня 1914 року федеральний уряд призначив Карпентера магістратом у Банфі. Пізніше того ж року почалася Перша світова війна, Сайлас Карпентер повертається до мегаполіса, де зовсім недовго займається веденням реєстрів представників недружніх націй, які проживали в Монреалі під час війни. Та не ідеальний стан здоров’я, його погіршення змусило чоловіка кинути цю роботу та повернутись до Банфа, де він і помер. Його поховали на кладовищі Маунт-Роял у Монреалі.
Джерела: