Уродженець Монреаля Оскар Петерсон зробив блискучу кар’єру в США, а відтак і в усьому світі. Він грав із кращими музикантами свого часу, серед яких Рей Браун, Герб Елліс, Луї Армстронг, акомпанував легендарним Еллі Фіцджеральд і Біллі Холідей. А розпочалося все з того, що сестра Оскара почала вчити його грі на фортепіано, ще до того, як він вирішив присвятити себе цьому в підлітковому віці. А вже в 15 років він виступав у нічних клубах Монреаля з оркестром Джонні Холмса. Потім грав бугі-вугі та свінг.
Наділений надзвичайною віртуозністю, Оскар Петерсон став знаменитістю в Монреалі. Якось пізніше, проїжджаючи через мегаполіс наприкінці 1940-х, імпресаріо та продюсер Норман Гранц почув по радіо один із його виступів. Саме він запросив хлопця взяти участь у джазовому концерті Філармонії в Нью-Йорку. Це був переломний момент у кар’єрі піаніста. Відтоді його почали запрошувати грати на головних сценах світу. Він почав виступати із зірковими музикантами, які називали його не інакше як «людиною із чотирма руками». Більш докладно про життя і творчість джазової зірки Монреаля читайте на montrealski.net.
Музичне дитинство
Оскар Еммануель Петерсон народився в Монреалі 15 серпня 1925 року в районі Сен-Анрі. Його батьки походили із Вест-Індії. Батько Деніел, хоч і тяжко працював, він був вантажником на канадській Тихоокеанській залізниці, та хотів, щоб усі його нащадки, разом з Оскаром у сім’ї було п’ятеро дітей, грали, хоча б на одному музичному інструменті. Загалом у сім’ї було правило — кожна дитина навчає музики наступну. Сам Деніел був органістом-самоучкою. Сім’я створила ансамбль, який виступав під його керівництвом у церквах і громадських залах.
У віці п’яти років Оскар почав грати на фортепіано й мідній трубі. Грі на клавішних його навчала сестра. У восьмирічному віці він кинув духовий інструмент, захворівши на туберкульоз. Та хлопчик продовжив вивчати фортепіано завдяки урокам у своєї сестри Дейзі, яка ще навчала кількох джазових виконавців, у тому числі молодого Олівера Джонса. Вона стала відомою викладачкою фортепіано в Монреалі. Брат Оскара Петерсона, Чак, став трубачем. Інша їхня сестра, Мей, теж давала уроки гри на піаніно. Завдяки відомим викладачам і навчанню в Музичній консерваторії Квебеку в Монреалі Оскар отримав неабияку класичну підготовку, продовжуючи досліджувати джазовий репертуар.
У 14 років він навчався в угорського концертуючого піаніста Поля де Маркі. Однокурсником Оскара Петерсона був трубач Мейнарда Фергюсон, вони разом грали на танцювальній вечірці, яку проводив Персі, брат Мейнарда. У 14 років Оскар брав участь у радіоконкурсі, який, у підсумку, закінчився його перемогою. У якості призу хлопець отримав 250 доларів. Невдовзі після цього він розпочав власне, щотижневе радіошоу на одній із монреальських станцій. Шоу називалося Fifteen Minutes Piano Ramble. У 1941 році Оскар виступав на радіостанції CBM Rhythm Time, а вже в 1945 році його можна було почути по всій країні в програмах CBC Light Up and Listen і The Happy Gang.
Класичне музичне навчання
Спеціалісти пояснювали його майстерне володіння клавіатурою багато в чому класичним музичним навчанням. Але не слід відкидати й вплив популярних американських піаністів, таких, як Нат Кінг Коул, Тедді Вілсон та особливо його кумир Арт Татум. Останній скерував Оскара до запаморочливого майбутнього в джазі. Навіть хронічний артрит, яким уперше хлопець захворів у підлітковому віці, був не здатен уповільнити його розвиток як піаніста. Ще в підлітковому віці він отримав пропозиції від Джиммі Лансфорда та Каунта Бейсі переїхати до Сполучених Штатів і приєднатися до їхніх ансамблів. Але, його батьки вважали, що він ще занадто малий, і не дозволили йому їхати в США.
З іншого боку, вони дали хлопцю дозвіл залишити навчання в школі, щоб стати частиною оркестру Джонні Холмса. З 1943 до 1947 року вундеркінд став зірковим солістом і єдиним темношкірим музикантом популярного Монреальського танцювального оркестру. А вже в 1945 році Оскар Петерсон записав свій перший альбом — I Got Rythm. У 1947 році хлопець створює свій перший колектив, або правильніше — своє перше тріо з Остіном Робертсом, який грав на контрабасі та Кларенсом Джонсом — за барабанами. Протягом усього життя він зберігав прихильність до гри в тріо, із часом змінюючи інструментальну конфігурацію та співучасників.
З 1947 до 1949 року щотижневі виступи тріо, яке грало в Alberta Lounge, розташованому неподалік від Віндзорського вокзалу, транслювалися по радіо. Саме ця програма спонукала до нового етапу кар’єру піаніста, коли американський імпресаріо Норман Гранц почув його гру під час перебування в Монреалі. Він відправився на концерт, зустрівся з музикантом і, головне, переконав Оскара Петерсона поїхати за ним до Нью-Йорка, де він представив його, як несподіваного гостя на концерті Jazz at the Philharmonic у Карнеґі-Голі.
Початок зіркової кар’єри
У програмі брали участь такі відомі імена, як Чарлі Паркер і Лестер Янг, але молодий колос Монреаля зростом 1,86 метра і вагою понад 100 кг підкорює публіку своєю приголомшливою технікою. У підсумку Норман Гранц стає менеджером Оскара Петерсона, і був ним аж до 1988 року.
Ця поява на сцені стала ключовим моментом у кар’єрі Оскара Петерсона. Його виступи, як на концертах, так і в записах, мали величезний успіх. Він посідав перші місця в категорії фортепіано в опитуванні читачів журналу Downbeat 15 разів за 23 роки. Тобто він був найкращий з 1950 до 1954 року, з 1958 до 1963 року, з 1965 до 1967 року, а також у 1972 році. Оскар також переміг в опитуванні критиків журналу в 1953 році.
У 1950 році Оскар Петерсон зробив свої перші записи для лейбла Norman Granz. Рей Браун був його басистом. Їхня версія композиції «Ніжно» стає дуже популярною. У 1951 році Петерсон створив тріо з Реєм Брауном і барабанником Чарлі Смітом. До слова, Рей Браун був частиною колективів Оскара Петерсона протягом наступних 15 років.
У Чарлі Сміта ж не задалось, його досить швидко змінив гітарист Ірвінг Ешбі, потім Барні Кессел і, нарешті, Герб Елліс. Відтак тріо Петерсон-Браун-Елліс багато хто вважає найкращим тріо всіх часів. Вони прославилися своїми пристрасними соло. До того ж музиканти стали відомими, як своєю здатністю володіти складними аранжуваннями, так і грати в дуже швидкому темпі.
Останній концерт
Його довгу та плідну кар’єру відзначають різноманітні відзнаки та численні нагороди. 8 червня 2007 року в Карнеґі-Голі в Нью-Йорку відбувся триб’ют-концерт на честь Оскара Петерсона. Крім самого Петерсона, в афіші були кілька відомих музикантів, серед яких Вінтон Марсаліс, Хенк Джонс, Кларк Террі та Меріан Макпартленд. На жаль, головна особа не змогла взяти участь у концерті через проблеми зі здоров’ям, а ще через кілька місяців потому, 23 грудня 2007 року, Оскар Петерсон помер у віці 82 років від ниркової недостатності.
На думку багатьох критиків, Оскар Петерсон перевершив, навіть, свого кумира молодості Арта Татума в грі на піаніно, інтегруючи у свою гру різноманітні інновації тогочасного сучасного джазу. Темношкірий музикант поєднував у своїй грі технічну злагодженість, натхнення та чудове знання ритмічних формул бугі-вугі та свінгу. При цьому музикант зберігав незалежність обох рук при грі, поки його ліва рука не ослабла після тимчасової зупинки серця в 1990-х роках. Та навіть із цим недоліком він продовжував грати краще, ніж більшість великих джазових піаністів.
Джерела:
- https://ville.montreal.qc.ca/memoiresdesmontrealais/oscar-peterson-de-saint-henri-la-scene-internationale
- https://ici.radio-canada.ca/ohdio/premiere/emissions/aujourd-hui-l-histoire/segments/entrevue/47284/oscar-peterson-pianiste-jazz-montreal
- https://www.thecanadianencyclopedia.ca/fr/article/oscar-peterson-resume-en-langage-simple