Еміль Нелліган — уродженець Монреалю. Він є однією з найромантичніших літературних постатей Квебеку, але також і однією з найтрагічніших. Його слова та життя стали легендою у французькому Квебеку. Еміль, як поет вибухнув на літературній сцені наприкінці ХІХ століття, у віці 19 років, змінивши зміст і структуру квебекської літератури, перевівши її від умовності до ліричного та експериментального самоспостереження.
Пізніше існування в психіатричній лікарні викликало нескінченне захоплення його життям та внутрішнім станом. Відтак зовсім не дивно, що чоловік став натхненником для створення опер, п’єс та фільмів. Про одну з таких читайте на montrealski.net.
Найвідоміший музичний твір
Трагічна історія життя Еміля Неллігана, одного з найвідоміших канадських поетів ХІХ століття, стала предметом кількох сучасних мистецьких починань. І це не є випадковістю, адже його доля викликає захоплення та роздуми, як у творців, так і в слухачів. Такий факт, Нелліган народившись у 1879 році, в 17 років вступив до Літературної школи Монреаля, а вже до 19 років створив значну кількість поетичних творів, після чого батьки помістили його до психіатричної лікарні. Причини цього вчинку дотепер не зрозумілі. Але юнак залишався в лікарні ще 40 років і більше ніколи не написав жодного віршованого слова.
Одним із найвідоміших музичних творів про монреальського поета Еміля Неллігана стала поп-опера «Нелліган», прем’єра якої відбулася в 1990 році. Особливістю цього музичного твору є те, що його партитура характеризується як поп-опера, та побудована на класичній основі. Ба більше, вона змішана з кількома музичними жанрами, включаючи попмузику та елементи музичного театру, тобто мюзиклу.
Тому зовсім не дивно, що виконавський склад цієї вистави складається з 15 зіркових акторів, які є і співаками та співачками. Саме вони втілили в життя, як емоційні, так і обставинні аспекти історії Неллігана. Цей музичний твір був написаний французько-канадськими іконами — музику написав Андре Ганьйон, а лібрето Мішель Трамбле.
Прем’єра повної оперної версії отримала схвальні відгуки критиків. Але є інша версія, яку чудово аранжовано для двох фортепіано та віолончелі Ентоні Розанковичем. Цей варіант твору має елемент конфіденційності, яка приваблює. Загалом, при її прослуховуванні складається враження, що персонажі виливають свої найпотаємніші думки.
Деякі спеціалісти стверджують, що партитура не зовсім передає емоційну інтенсивність життя Неллігана, але проявлені елементи стриманості, меланхолії, цілеспрямованості та зворушливості, а також прекрасні мелодії, безумовно, компенсують брак справжніх, не рафінованих емоцій. Лібрето авторства Мішеля Трамбле водночас потужне та витончене. Воно яскраво демонструє суспільний утиск художньої свободи та сексуальної орієнтації, дослідницькі схильності молодих художніх натур та лінгвістичну напруженість у двомовній родині Нелліганів.
Цікаво, що Трамбле обрав для зображення двох Емілів — юнака, повністю поглиненого поезією, і набагато старшого чоловіка, який зустрічає кінець свого життя в лікарні. Домінік Коте та Марк Ерв’є просто приголомшливо втілюють цих двох персонажів. Їхнє проникливе виконання однієї з арій, у яку вставлено спів черниць, є прекрасним прикладом художньої сили цієї опери.
Своєю чергою Кетлін Фортен була вельми зворушлива в ролі Емілі Юдон, матері Неллігана. Потужний інструментальний ансамбль, до складу якого входили Естер Гонтьє, яка диригувала і грала на фортепіано, Розалі Асселін — фортепіано, та Хлої Домінгес — віолончель, ще більше підкреслив ліризм та бурхливість музики, які досить природно та лагідно поєднуються з ідеальною чутливістю.
Раннє життя та освіта
Кілька слів про біографію юного світоча монреальської поезії. Еміль Нелліган провів усе своє буття в Монреалі. Упродовж життя він залишав місто всього кілька разів. Відомо, що він їздив на літні канікули в Какуну, муніципалітет на південному березі річки Святого Лаврентія, та подорожував один раз морем, але про цю мандрівку мало що відомо.
Еміль Нелліган навчався в École Olier, починаючи з 1886 до 1890 років, після цього з 1890 до 1893 в Mont Saint-Louis, а на останок у період з 1893 до 1896 отримав диплом семінарії Petit Séminaire de Montréal. Крім того, вступивши у вересні 1896 року до College Sainte-Marie, Еміль залишив його в березні 1897. Під час навчання він потоваришував із Луї Дантеном та Артюром де Бюссьєром, а в лютому 1897 року його обрали членом École littéraire de Montréal і він почав писати вірші з неабияким ентузіазмом.
Перший вірш, написаний Емілем Нелліганом, який називався Rêve fantasque, був опублікований у Le Samedi влітку 1896 року. Тоді юний поет писав під псевдонімом Еміль Ковар. Інші вірші з’явилися в газетах Le Monde illustré, Alliance nationale та Le Petit Messager du Très-Saint-Sacrement.
Еміль Нелліган любив читати своїх колег по поетичному цеху. Так він відкрив для себе Ламартіна, Гюго й Міллевуа, Верлена, Бодлера і П’єра Дюпона, Роденбака й Ролліана, Катюля Мендеса, Ередіа й Леконта де Ліля, а також інших парнаських поетів. Не оминав Еміль і поетів-символістів, таких, як Сюллі Прудом, Теодор де Банвіль, Альбер Саман і Артюр Рембо. А ще юнак був просто зачарований темним світом Едгара Аллана По.
Стиль та теми
Також слід зауважити, що Еміль Нелліган блискуче декламував власні вірші. Особливо йому вдалося відзначитись на кількох засіданнях Літературної школи Монреаля. Ба більше, на своїй останній зустрічі, яка відбулася в замку Рамезей наприкінці травня 1899 року, він, як стверджують, був неперевершений. Тоді юний поет дуже потужно декламував свій «Романс про вино». Вірш, який разом із його незабутньою «Золотою піснею» дуже вже посприяв його майже легендарній славі.
9 серпня 1899 року, виснаженого, хворого та такого, що страждає від психічних розладів, Неллігана було доставлено до лікарні Retraite Saint-Bénoît. У 1925 році його перевели до лікарні Hôpital Saint Jean de Dieu, де він залишався до своєї смерті.
Нині відомо, що творчий доробок Еміля Неллігана, складає близько 170 віршів, серед них є сонети, ронделі, пісні та поеми в прозі, причому всі вони вражають ліричністю. При цьому голос поета залишався сумний і ностальгічний, коливаючись між темою плину часу та галюцинаторним баченням світу. Передана через традиційну просодію, образність Еміля Неллігана часто досягає символізму та завжди вказує на загострене сприйняття власного его. До того ж дає зрозуміти про страждання серця, передчасно закам’яніле життя, відчуття самотності, захоплення смертю, сумною долею поета, як людини та митця.
Новатор у поезії
Стиль Неллігана є новаторським для свого часу. Він вільний від обмежень форми в поезії, виражається легко та плавно, відтінково та з почуттям музикальності. Патріотичним темам, які були досить модними в поезії того часу, Нелліган протиставляє повний прояв свого внутрішнього всесвіту.
Його твори були зібрані Луї Дантеном та опубліковані в 1904 році. Три наступні видання були опубліковані в 1925, 1932 та 1945 роках. У 1952 році Люк Лакурсьєр опублікував критичне видання твору, яке було перевидано в 1958, 1966 та 1974 роках. Два розкішні видання з’явилися в 1967 та 1979 роках.
А повертаючись до поп-опери «Нелліган», то вважається, що це одна з найамбітніших постановок, на яку Монреальська опера коли-небудь наважувалася.
Джерела: